Дві конкуруючі системи, нова роль Orion і рішення, що можуть зробити майбутні місячні експедиції простішими — але поки лише на кресленнях.
25 жовтня 2026 року
23 жовтня NASA представило оновлену архітектуру програми Artemis. На перший погляд, повідомлення звучить майже сенсаційно: американське космічне агентство хоче повернути астронавтів на Місяць у 2028 році й допускає можливість двох висадок протягом одного року. Проте найцікавіше у цьому брифінгу — не обіцяні дати, а принципово новий спосіб організації самих експедицій.
Попередній план мав серйозну внутрішню суперечність. NASA створювало ракету SLS і корабель Orion, а SpaceX та Blue Origin — посадкові системи, які повинні були підлаштовуватися під обмеження Orion. У результаті значна частина складності переносилася на місячні апарати. Тепер агентство намагається переглянути всю транспортну схему як єдину систему.
Три рішення визначають нову архітектуру. Artemis III перетворюється на випробувальний політ поблизу Землі, без посадки на Місяць. SpaceX і Blue Origin пропонують різні шляхи доставки екіпажів до місячної поверхні. А NASA разом із United Launch Alliance розробляє потужнішу верхню ступінь для SLS. Щоб оцінити ці зміни, спочатку потрібно згадати проблему, з якої все почалося.
Чому навколомісячна орбіта стала проблемою
У попередній архітектурі Orion мав зустрічатися з посадковим апаратом на так званій NRHO — Near-Rectilinear Halo Orbit. Це далека, сильно витягнута орбіта навколо Місяця, на якій планували розмістити станцію Gateway. Вибір був не випадковим: європейський службовий модуль Orion має обмежений запас пального, і така орбіта доступніша для нього, ніж звичайна низька навколомісячна.
Але зручна для Orion орбіта виявилася незручною для посадкових апаратів. Їм доводилося долати довший і складніший шлях до поверхні, а після зльоту — знову повертатися на далеку орбіту. Це означало додаткове пальне, складніші траєкторії, більшу масу і суворіші вимоги до двигунів та систем керування.
Після перегляду ролі Gateway NASA отримало свободу змінити підхід: не примушувати посадкові апарати пристосовуватися до Orion, а знайти оптимальне рішення для всієї експедиції. Обидва підрядники відійшли від обов’язкової зустрічі на NRHO. Втім, нові схеми SpaceX і Blue Origin майже протилежні за своєю логікою.
Зміна орбіти зустрічі полегшує місячну частину експедиції, але не скасовує складного перельоту від Землі. SpaceX і Blue Origin розв’язують це завдання по-різному.
SpaceX: Starship не лише сідає на Місяць, а й перевозить Orion
За новим задумом Starship HLS стає не просто величезним місячним посадковим апаратом, а ще й космічним буксиром. Спочатку на навколоземну орбіту виведуть паливне депо — спеціальний Starship для накопичення рідкого метану й кисню. До нього один за одним прилітатимуть танкери, доставляючи пальне. Після накопичення необхідного запасу заправлять Starship HLS.
Лише після цього стартуватиме ракета SLS із чотирма астронавтами на борту Orion. Корабель вийде на навколоземну орбіту, зістикується із заправленим Starship, і далі обидва апарати полетять до Місяця разом. Двигуни Starship забезпечуватимуть розгін зв’язки та маневри, необхідні для її виходу на низьку навколомісячну орбіту. Для реалізації такого варіанта NASA доведеться адаптувати конструкцію і системи Orion.
Поблизу Місяця двоє астронавтів перейдуть до Starship, спустяться на поверхню й виконають програму експедиції. Ще двоє залишаться в Orion. Після роботи на Місяці посадковий апарат злетить, повернеться на низьку орбіту і знову зістикується з Orion. Екіпаж перейде на корабель NASA, який доставить його на Землю.
Перевага очевидна: Starship більше не потрібно долати великий шлях між поверхнею Місяця та далекою орбітою NRHO. Скорочуються витрати пального на посадку й повернення, час зближення з Orion, а разом із ними — частина ризиків. У цій логіці Starship використовується там, де його великі паливні баки та потужні двигуни справді можуть дати найбільший ефект.
Але головна технологічна проблема SpaceX нікуди не зникла. Компанії потрібно продемонструвати в космосі багаторазове переливання великих обсягів кріогенного пального, тривале його зберігання та узгоджену роботу численних кораблів. Це зовсім не те саме, що один успішний запуск ракети. Причому кожен наступний запуск залежатиме від попередніх: поки депо не буде заправлене, сам HLS не зможе вирушити до Місяця. На довгих орбітальних операціях мають значення не лише можливості ракети, а й надійність стикувальних вузлів, насосів, арматури, теплоізоляції та систем автоматичного керування. Навіть порівняно невелика втрата пального на кожному етапі змінює кількість необхідних рейсів.
Скільки буде танкерів? Остаточної відповіді немає. Раніше розглядали схеми з понад десятьма рейсами. У жовтні консультативна група NASA з безпеки згадувала оцінку приблизно 22 танкери, тоді як Ілон Маск говорив про перспективні шість-вісім. На брифінгу 23 жовтня NASA не назвало остаточного числа. Воно залежить від реальної вантажопідйомності Starship, обсягу пального, який вдасться передати за один рейс, випаровування та можливостей повторного використання кораблів.
Starship HLS ще має отримати повноцінну кабіну екіпажу, системи життєзабезпечення, шлюз і ліфт для спуску людей на поверхню. NASA та SpaceX працювали з повнорозмірними макетами, а компанія створює наземний прототип Cabin One. Про ці роботи ми писали окремо.
Blue Origin: чотири запуски й жодного переливання пального
Blue Origin обрала майже класичний ракетний підхід. Замість орбітального паливного депо компанія пропонує зібрати на навколоземній орбіті транспортну систему з кількох послідовно працюючих перелітних ступенів. Для цього передбачено чотири запуски важкої ракети New Glenn.
Перші три доставлять спеціальні Transfer Stages — перелітні ступені з власними двигунами й запасами пального. Четвертий виведе місячний посадковий апарат Blue Moon Mark 2 Alpha. Після стикування утвориться єдина система. Ступені по черзі розганятимуть її до Місяця і відокремлюватимуться після завершення роботи. Тобто компанія замінює складні операції перекачування пального класичною послідовною роботою ракетних ступенів.
Для всієї пілотованої експедиції, утім, потрібен ще один запуск: SLS окремо доставить Orion із чотирма астронавтами. За базовим задумом Blue Moon очікуватиме екіпаж на витягнутій полярній навколомісячній орбіті EPO — Elliptical Polar Orbit. Там відбудеться стикування, двоє людей перейдуть у посадковий апарат, а двоє залишаться на Orion. Після перебування на поверхні Blue Moon повернеться до орбітального корабля.
У Blue Origin є й альтернативний варіант: зустріч на низькій навколомісячній орбіті, якщо модернізована SLS і можливості Orion забезпечать необхідну траєкторію. Така схема додатково скоротила б витрати пального посадкового апарата.
Без орбітальної дозаправки система Blue Origin виглядає простішою за концепцію SpaceX в одному критично важливому аспекті. Але ця простота не означає готовності до польоту. Потрібно створити нові перелітні ступені, перевірити їх автономну роботу і стикування, здійснити чотири запуски New Glenn у потрібній послідовності, а також завершити розробку, випробування й сертифікацію Blue Moon Mark 2. Кожен додатковий апарат і кожна операція стикування стають окремими елементами ризику. До того ж Transfer Stages — не готові серійні вироби, які можна просто взяти зі складу. Їх доведеться спроєктувати саме під цю задачу. На відміну від багаторазових танкерів SpaceX, ці ступені після роботи відокремлюватимуться, тому ефективність усієї системи залежатиме також від виробничих можливостей і вартості кожного запуску.
Навіщо NASA нова верхня ступінь Centaur V?
Третя важлива зміна стосується власної ракети NASA. Агентство та United Launch Alliance домовилися про створення спеціальної подовженої версії Centaur V — 180K+. Сімейство Centaur давно використовується в американській космонавтиці; сучасна ступінь Centaur V працює на рідких водні та кисні й застосовується на ракеті Vulcan.
Для Artemis передбачено довші паливні баки зі збільшенням їхньої місткості приблизно на 50%, а також модернізацію конструкції, електроніки й програмного забезпечення. Нова ступінь повинна забезпечити енергетично ефективніший розгін Orion до Місяця, ніж попередня ICPS.
Особливо багато це може дати архітектурі Blue Origin. Потужніший розгін із Землі розширить можливості Orion та, за сприятливих умов, допоможе організувати зустріч із Blue Moon на низькій навколомісячній орбіті. У схемі SpaceX значну частину транспортування Orion уже бере на себе Starship, тому роль додаткової енергії інша.
Утім, 180K+ Centaur V ще належить створити, випробувати та інтегрувати із SLS і Orion. ULA планує окремі кваліфікаційні випробування й льотний екземпляр для експедиції Artemis у 2028 році. Отже, модернізація усуває одні обмеження, але додає програмі ще один складний проєкт із власним графіком і ризиками.
Яка з двох систем краща?
Простого переможця тут немає. SpaceX намагається створити універсальну транспортну систему, здатну багаторазово отримувати пальне на орбіті й виконувати значну частину місячної експедиції. Якщо ця технологія запрацює, вона матиме перспективи далеко за межами одного польоту Artemis. Але сьогодні її головні елементи ще потребують комплексної демонстрації.
Blue Origin робить ставку на зрозумілішу фізику послідовних ракетних ступенів і відмову від переливання кріогенного пального. Натомість їй потрібні нові ступені, серія вчасних запусків New Glenn і надійна збірка великої системи на орбіті. Обидві компанії пропонують реальні інженерні рішення; жодна поки не продемонструвала повного циклу майбутньої пілотованої експедиції.
На мою думку, найважливіший результат брифінгу 23 жовтня полягає саме в тому, що NASA перестало захищати стару архітектуру лише тому, що вона вже була затверджена. Перегляд NRHO, нова роль Starship, альтернативна логістика Blue Origin та модернізація SLS роблять програму загалом раціональнішою.
Але красиві й продумані схеми — це ще не космічні кораблі, готові перевозити людей. Найскладніше починається там, де нова архітектура зустрічається з реальною програмою випробувань. Саме цьому присвячено наш наступний матеріал.
Основні джерела: NASA — нові архітектури SpaceX і Blue Origin, 23 жовтня; United Launch Alliance — Centaur для Artemis; презентація Стіва Кріча, IAC 2026.
Авторський аналіз за відкритими матеріалами станом на 25 жовтня 2026 року.